Анатолій Дністровий: «Я дуже хочу, щоб мої діти мали найрізноманітніші зацікавлення»

Як письменник та філософ Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Як художник ― дошукується себе у мінімалізмі, абстрактному експресіонізмі, ташизмі, пейзажі та фактурі. У його домашній бібліотеці є «чоловіча», «дівоча» і гендерно змішана секції та раритетні книги. Але найбільшим скарбом Анатолія Дністрового є дружина та діти.

Н.К.: Ви навчалися у середній школі № 20 м. Тернопіль, значить у Вас точно має бути фотоальбом випускників… Які Ви і Ваші однокласники на світлинах?

Дністровий: У мене нема шкільного фотоальбому випускників, бо я не був випускником, оскільки після 8-го класу пішов у ПТУ.

Н.К.: Ваш роман «Пацики» про навчання у ПТУ, бо Ви закінчили професійно-технічне училище № 2. Чи Гомер допоміг Вам у навчанні в ПТУ?

Дністровий: Мені Гомер допомагав ще з раннього дитинства. Я дуже любив книги «Іліаду» та «Одіссею», адаптовані у формі розповідей для дітей. Саме ці видання (як у подальшому і «Декамерон») я перечитував дуже часто.

Н.К.: Чи були у школі, ПТУ або університеті близькі для Вас викладачі? Як вони на Вас вплинули?

Дністровий: Завжди є достойні люди. Навіть, коли може бути, як казав, Мікеланджело, «ганебний час». На таких людей мені таланило, особливо в студентські часи.

Н.К.: Шахи, філателія, акваріумні рибки, збирання патронів, футбол, бокс, боротьба, плавання, гурток радіолюбителя, мотокрос, картинг, пізніше самопали і гра на гітарі — що з цих дитячих захоплень у Вас і досі лишилося?

Дністровий: Усе повертається. Я дуже хочу, щоб мої діти також мали вільне та нерегламентоване по диких і дорослих правилах дитинство і сприятиму найрізноманітнішим зацікавленням.

Н.К.: У різні роки Ви викладали в Національному аграрному університеті (асистент кафедри філософії, 1997—2000), Київському національному університеті ім. Тарас Шевченка (гостьовий доцент Інституту філології, 2003)… Чи відчуваєте любов до викладання, чи як і Жадан, не полюбляєте цього діла?

Дністровий: У мене дуже скупий і фраґментований досвід викладання. Для будь-якого викладача ― це навіть не досвід. Тому я не можу щось важливе сказати, бо багато цього не спробував. Утім, завжди були слухачі, яким було цікаво те, що я розповідав. Це надихає викладача 🙂

Н.К.: Літературні групи найактивніше формувалися у 1920-х та 1990-х роках. Ви ж, разом із А. Івановим та С. Коваленком засновник і учасник літературної групи «Друзі Еліота» (1993-1996). Чи молоде покоління наслідує звички старших колег по перу гуртуватись?

Дністровий: Мені здається, що в режимі цифрової сучасної культури, людям більш важливішими є не стільки фізичні якісь об’єднання, як Інтернетні. Зараз у мене більше дорогих мені контактів, набутих завдяки мережі, а не фізичній реальності.

Н.К.: Чи вплинула на Ваше захоплення літературою творчість вашого батька, Олександра Астаф’єва? Він читає ваші рукописи, дає поради, критикує?

Дністровий: Батько дуже важливу роль зіграв, як навігатору читанні. У нього потужна бібліотека, яка в наших «до електронних» умовах початку 90-х, відіграла вирішальну роль у моєму читанні. З першого курсу університету (тоді ще ― інституту) я вже читав правильні книги і правильних авторів ― Еліот, Камю, Геґель, Тадеуш Ружевич, Арон Гурєвич, Люсьєн Февр. Усіх тут і не назвеш 🙂

Н.К.: Чи бували Ви у своїй школі з презентаціями книг?

Дністровий: Ні – не був.

Н.К.: «Рибалка рибалку бачить здалеку» ― чи погоджуєтеся з такою приказкою?

Дністровий: Щось у цьому є. Здалеку особливо добре видно «туристів» (на нашому слензі ― рибалок-аматорів).

https://scontent-fra.xx.fbcdn.net/hphotos-xtp1/v/t1.0-9/11193389_933731606671162_4125173289670715252_n.jpg?oh=f5b9d5b2296f22f4d83e7bd27bc92961&oe=55A039FD

https://fbcdn-sphotos-h-a.akamaihd.net/hphotos-ak-xfp1/v/t1.0-9/11156372_933731610004495_1347497884308132421_n.jpg?oh=ca11cca013edd391773bd0b94dbf48b9&oe=559C8187&__gda__=1440651022_b7ebee631f08fe0f0ed62752f05786a0

 

Н.К.: Рибальство для Вас як особлива форма філософії?

Дністровий: Втеча в інший світ і можливість трохи більше порухатися рукам і ногам.

Н.К.: Як часто Ви розмовляєте зі своїми друзями-рибалками про літературу, а з друзями літераторами про рибалку?

Дністровий: Іноді буває. У мене є, приміром, приятель, професіонал-нахлистовик (це еліта серед рибалок), якому дуже подобається письмо і він робить цікаві репортажі після своїх контактів із водоймами.

Н.К.: А чи з рибою можна розмовляти про літературу?

Дністровий: В Антонича виходило непогано («До карасів, до коропів і до дельфінів…»), значить можна 🙂

Н.К: Як вважаєте, чому у сучасній молодій поезії дуже багато символіки риби?

Дністровий: А про що їм писати? Про ведмедів? 🙂 Це непідйомно 🙂

Н.К.: Ваша малярська історія розпочинається картиною «Осінній ліс». Як Ви шукали власний особливий стиль живописання?

Дністровий: Стиль у малярстві ― це постійний процес. Я вчуся лише повзати, навіть ще не ходити.

Н.К.: Розкажіть про своє творчо-богемне раннє дитинство в Тернополі кінця 1970-х років, те, чого не було написано у книзі «Письмо з околиці»…

Дністровий: Це я залишу для своїх мемуарів, бо геть буду нецікавим 🙂

Н.К.: Якось в одному з інтерв’ю Ви сказали, що вичитали у Дельоза, ніби викладання філософії має бути схоже на рок-концерт. А на що схоже для Вас викладання філософії?

Дністровий: Мій досвід ― це точно не рок-концерт. Я викладав у механіків та електриків, більшість із яких переважно приходила з бодуна. Понеділок, перша пара ― приїжджим хлопцям-студентам важко відходити після неділі… Я радий, що не викладаю філософію у нашій країні. Однак також радий за тих моїх колег, які викладають її в достойних середовищах ― наприклад, в УКУ та НаУКМА.

Н.К.: У Вашій творчості є трохи нецензурної лексики, навіть з роману «Пацики» Леся Ставицька поназбирувала собі чимало цікавих словечок. А от новопризначений Міністр культури В’ячеслав Кириленко хоче заборонити матюки чи то пак почати цензурувати сучасні художні твори, і планує почати він з Андруховича. Вам не здається, що ця заборона якраз таки сприятиме читанню таких книг школярами?

Дністровий: Літературі завжди були глибоко-фіолетовими будь-які заборони. Мотиви нашого письма, навіть із подібною лексикою, ― соціологічні та «гілетичні». Політикам такі тонкі матерії не під силу осягнути. Вони випадкові персонажі в нашу добу. Це наша доба і вона буде асоціюватися з нами, а не з ними. Ви пам’ятаєте прізвище міністра часів Артюра Рембо? Я ― ні.

Н.К.: А Ви боїтеся, що Ваші твори підпадуть під цензуру?

Дністровий: Все це для мене перебуває в глибоко паралельній реальності. Так само, як для багатьох авторів із різних культур. Забороняли Шарля Бодлера, Генрі Міллера, Луї-Фердинана Селіна. Заборонялка пробздюнькалася.

Н.К.: У Вас досить велика домашня бібліотека, навіть деякі книги ховаєте у дивані. Але щороку технології удосконалюються і в маленькій електронній книжці зможе поміститися набагато більше книг, аніж в одній кімнаті. Чи не будете почуватись незатишно у порожній кімнаті, якщо раптом зникнуть усі Ваші полиці з книгами, а замість них буде лише шматок пластмаси?

Дністровий: Цифровими книжками в мене також багато чого забито 🙂

Н.К.: Знаю, що у Вашій бібліотеці не має книг Олеся Гончара, але за шкільною програмою його все ж ще вивчають. Що будете робити, якщо надійде момент, коли Вашій доньці потрібно буде читати «Тронку», «Прапороносців» чи «Собор»?

Дністровий: У мене складніше ставлення до Гончара, і воно має багато аспектів. Якщо діти захочуть читати, то я спершу пораджу їм малу прозу та щоденник, що значно цікавіше за його великі тексти. Коли я говорю, що в Нобелівського лауреата Ісаака Зінґера мала проза сильніша від великої, то в наших багатьох розумників оченятка байдужі. Коли ж це саме говорю про Гончара, то вони починають рохкати на весь свій хлів. До явищ своєї культури треба ставитися спокійно і долати комплекс священних корів у мізках.

А щодо «Прапороносців», то нашим ура-патріотам із куцим кругозором, я хочу нагадати один простий факт, який є зрозумілим та очевидним для всіх вдумливих істориків і політологів: «Прапороносці» писалися у час, коли здійснювалася жахлива експансія східного комунізму на Європу ― з дикими жертвами. Трагічні наслідки для народів Східної Європи від Ялтинської конференції (це був реальний поділ світу) ― ще чекає на свого історика та підбиття моторошних цифр. Так сталося, що саме цей роман став чудовою ширмою для цього процесу, недарма його так підхопила більшовицька пропаганда. Цілком допускаю, що Олесь Гончар цього не хотів і не мав на увазі. Зрештою, я ніколи не сумнівався у його порядності й неодноразово це підкреслював. Він просто був дитиною свого часу. Він писав про подолання одного зла, не розуміючи, як інше не менш дике зло заливало собою Європу.

Якщо когось цікавить наша сильна воєнна проза, то передусім варто читати романи в новелах «Шлях невідомого» і «Дім над кручею» покійного Ігоря Качуровського, а також твори київського російськомовного письменника Віктора Некрасова. Я би хотів, щоб ця воєнна проза була у шкільній програмі.

Н.К.: «У лісі, лісі темному, де ходить хитрий… Улісс» — навіть ваш маленький син Марчик знає, що з Джойсом буває важкувато. Як думаєте, чому багатьом людям не вдається прочитати «Улліса» до кінця?

Дністровий: Є дуже багато творів літературного модернізму, які залишилися непрочитаними. «Смерть Вергілія» Германа Броха, «Сім’я Тібо» Роже Мартана дю Гара, романи Томаса Вулфа та Джона Доса Пассоса, не кажучи вже про «Улісс» Джойса. Ситуація була кардинально іншою, коли вони писали. Тодішня читацька культура не відчувала такий опір громіздкому та герметично-ускладненому тексту, як теперішня. Маркетинг письма сьогодні дуже заточений під відчуття часу. Зрештою, так було завжди. Різний час, різні його відчуття, різні поетики, стилістики та форми.

https://fbcdn-sphotos-d-a.akamaihd.net/hphotos-ak-xtp1/v/t1.0-9/11150621_933731520004504_1664302801684344797_n.jpg?oh=529fd8b451438ba2bfa6106f18da7128&oe=55DAF5DC&__gda__=1440265962_06f91b582f5ead22364acd91f6ecde82

Інтерву для видавництва «Шкільний Світ»

Advertisements

One thought on “Анатолій Дністровий: «Я дуже хочу, щоб мої діти мали найрізноманітніші зацікавлення»

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s